Якість і специфіка написання букв

Правильним і раціональним письмом вважається таке, яке відповідає встановленим Міністерством освіти України нормам. Воно зберігає рухи пальців, кисті і передпліччя, вироблені тривалою практикою і найдоцільніші при письмі. Правильність і раціональність письма також потребують сталості у структурі елементів; будь-які зміни не поліпшують букв, а лише гальмують темп письма й утруднюють його читання.

Характерною особливістю всіх усталених зразків великих і малих літер є простота їх написання. Ці зразки подаються у букварях, «Зошитах для письма і розвитку мовлення» для учнів 1 класу, а також у «Зошитах для каліграфічного письма» (2-3 класи).

Специфіка каліграфічного письма полягає в тому, що значна кількість ма­лих і великих букв алфавіту має аналогічні елементи: короткі прямі та довгі похи­лі лінії, прямі з заокругленням внизу, вгорі, вгорі та внизу, півовали, овали, верхні та нижні петлеподібні лінії, вузлики, петлі та крапки. Така незначна кількість елементів дає змогу протягом відносно невеликого часу засвоїти правильне і, по можливості, безвідривне та прискорене письмо.

Однак у практиці вчитель натрапляє на велику кількість похибок, яких припускаються учні у своєму письмі.

Наприклад, малу букву ж учні пишуть у вигляді трьох прямих паличок, пе­рекреслених горизонтальною лінією, малу букву т — у вигляді латинської літери, малу букву х — у вигляді перевернутих по діагоналі двох рисок тощо.

Не слід підкреслювати рискою малу букву ш або ставити горизонтальну ри­ску над буквою т. Необхідно, де можливо, дотримуватись правил безвідривного письма. Наприклад, не можна починати писати перші елементи малих і великих букв л, м зверху вниз.

Правильне каліграфічне письмо повинно відповідати таким нормам:

1) як уже зазначалося, письмо має бути похилим (під кутом 65°). Воно є природнішим, ніж пряме (вертикальне), і відповідає спокійному положенню руки, тулуба і голови;

2) усі букви алфавіту мають усталену форму; деякі елементи їх пишуться з певними, властивими для них каліграфічними особливостями: один елемент прямий, другий — овальний чи напівовальний, третій — з закругленням вгорі, четвертий — унизу, п'ятий — з закругленням вгорі та внизу тощо;

3) сполучні риски між буквами та елементами пишуться на однаковій від­стані від основних;

4) букви в словах і слова в рядку мають бути рівномірно розміщені, відстані між буквами в словах слід робити однаковими — трохи більшими за ширину лі­тери;



5) малі букви мають бути однієї певної величини (в зошиті в одну лінію — трохи меншими за половину ширини рядка), великі—також певної висоти — в півтора рази більшими за малі;

6) необхідно робити однаковий рівномірний натиск пером, рахуючи його згори вниз і навпаки; слід писати безвідривно з поєднанням букв між собою там, де мож­ливо;

7) потрібно дотримуватися правил гігієни письма, що дає можливість при меншій затраті фізичних сил написати більшу кількість літер.

Зрозуміло, що, перевіряючи написане учнями 1—2 класів, вчитель ще не може брати до уваги швидкості виконання робіт, але починаючи з 3 класу, він по­винен враховувати цей показник, який впливає на хід навчального процесу. До­тримання зазначених вимог поліпшує письмо, робить його легким і швидким для сприймання.

Переглядаючи та аналізуючи письмо учнів 1—4 класів різних шкіл, поміча­ємо, що переважна більшість учнів пише добре, в їх почерку збережена простота написання всіх рядкових і великих літер, правильне поєднання їх у слова. Такий почерк легкий для читання, швидкий у виконанні. Хоча можна натрапити й на по­черк з «індивідуальними особливостями». У ньому, як правило, наявні порушення у сполученні елементів букв.

Нерозбірливий почерк іноді виробляється в учнів внаслідок недогляду і недосвідченості вчителя. Найчастіше це починається з неправильного засвоєння написання рядкових і великих літер. Вчитель має навчати дітей письма від повіль­ного і великого за розмірами до середнього і скоропису. Такий поступовий пе­рехід позитивно впливає на якісне формування в учнів графічних навичок письма.

Як уже зазначалося, якість учнівського письма залежить від якості письмо­вих знарядь: зошита, ручки, пасти або чорнила (якщо учень пише автоматичною ручкою), і вчитель повинен систематично стежити за тим, щоб письмове приладдя цілковито відповідало гігієні письма.



Нагадаємо, що специфіка письма рядкових і великих букв полягає у їх безвідривному написанні в словах.

Структура графічних знаків рукописного шрифту ставить вимоги до якісно­го писемного мовлення як засобу, за допомогою якого люди спілкуються між со­бою. Чим розбірливіший почерк, тим швидше ми сприймаємо написане, розуміє­мо його зміст, а від цього, в свою чергу, залежить і оперативність у здійсненні тих чи інших взаємозв'язків між людьми. Правильне каліграфічне письмо сприяє мо­ральному, естетичному розвитку школярів; виховує у них охайність, працездат­ність, сумлінне ставлення до виконання будь-якої роботи.

Від того, які навички виробляються в учнів з самого початку навчання, за­лежатиме подальше вдосконалення їхнього почерку, орфографічна грамотність, оскільки ці сторони письмового мовлення тісно пов'язані між собою. Учень, який диктує собі під час письма по букві, якраз і припускається найбільшої кількості помилок — пропускає літери, переставляє їх тощо.

Загальновідомо, як важливо, щоб першокласники диктували собі складами. Отже, дбаючи про графічну грамотність і привчаючи дітей до письма складами, а згодом словами, ми маємо на меті грамотність взагалі. Письмо, в якому букви у словах не поєднані між собою, за своїм характером близьке до друкованого. Той, хто так пише, виводить кожну літеру окремо; таке письмо відрізняється своєю чіткістю, але воно позбавлене великої переваги — швидкості. Причиною недоліку в такому письмі, як правило, є недостатній конт­роль з боку вчителя, який не навчив дітей писати букви без відриву пера від паперу та поєднувати їх між собою у склади! слова, Це могло статися за таких умов:

а) вчитель спростив складні за своєю структурою букви алфавіту;

б| учні не засвоїли поєднувальні елементи, не було зразка безвідривного написання букв, складів та слів;

в) зменшений розмір букв відповідно до програмних вимог 2—4 класів спричинив до відриву кожної з них під час написання;

г) неправильно здійснювалася координація рухів пальців і кисті руки в процесі письма.

Зазначені причини утруднюють скоропис, тим часом головна роль у скорописі належить письму без відриву пера від паперу. Проте структура більшості ма­лих і великих букв алфавіту розрахована на безвідривність їх написання та поєд­нання букв у складах та словах.

Прихильник безвідривного, прискореного, письма російський дослідник, педагог і методист

Д. А. Писаревський у свій час стверджував, що «письмо має поступово змінюватись. Вчитель мусить показати учням, як поєднувати рядкові букви без відриву».

Певну увагу безвідривному письму приділяли у своїх працях такі відомі методисти, як П. Є. Градобоев, І, Є. Євсєєв, Ф. Г. Греков, В. С. Гербач. Особливо наголошував на цьому у своїх методичдах посібниках, сучасні методисти Д. А. Писаревський, В. А. Саглін, Є. В. Гур'янов, М. JI. Закожурнікова^ Н. І. Ткаченко, М. М. Боголюбов та ін.

Навчання безвідривного письма — це вимога часу, але удосконалення його, запровадження різних методів і прийомів у навчальному процесі потребують по­дальшого наукового вивчення.

У зв'язку з цим в 1969 р. у видавництві «Просвещение» було видано мето­дичний посібник для вчителів початкових класів «Обучение Чистописанню» авто­рів О.Н. Соколової та О.Т. Тарасової. Автори даного посібника вказували на ме­тоди і прийоми повторного наведення елементів букв в процесі поєднання їх з на­ступними у складах і словах. З метою пришвидшення письма вони пропонують писати такі малі букви, як о, а, с, з,е, ю,б, д, ф, що мають за основні елементи овали та півовали, з їх повторним наведенням при поєднанні у відповідних скла­дах і словах.

Багаторічна практика та відповідні дослідження показали, що такі методич­ні прийоми безвідривного письма мають суттєві недоліки:

1) штучно сповільнюють процес письма;

2) елементи букв, наведені вдруге, деформуються;

3) письмо стає неохайним;

4) значно збільшується кількість правил для сполучення букв та винятків, внаслідок чого ускладнюється їх засвоєння учнями;

5) люди на практиці не користуються такими прийомами. Багато труднощів в навчанні каліграфічного письма постало у зв'язку з навчанням дітей 3 6-річного віку, хоча досвідчені вчителі користуються найдосконалішими методами щ при­йомами роботи, тому у 1986 р. довелося змінити структуру деяких букв, спрости­вши їх написання.

Спрощені форми букв діти засвоюють без особливих труднощів. Цьому сприяє простота елементів, а також часткове по-елементне відривне письмо.


Практична робота № 2

Тема:Написання малих літер ІІ і ІІІ груп. Письмо в букварний період. Побудова уроку.

Мета: вчити правильному каліграфічному письму літер з правим і лівим півовалом та овалом; методиці коментованого письма; поєднання літер верхніх, нижніх і середніх; вчити вмінню використовувати каліграфічні хвилинки (побудова уроку); прищеплення любові до чистописання.

Хід роботи

1.Написання малих літер ІІ і ІІІ груп.

2.Письмо в букварний період.

3.Побудова уроку.


7830237091135820.html
7830316767012082.html
    PR.RU™