Сутність пенітенціарної психології

У процесі розвитку юридичної психології з неї ви­окремилася така галузь, як пенітенціарна психологія. Цю галузь ще називають виправно-трудовою або кримінально-виконавчою психологією. Пенітенціарний означає такий, що стосується покарання, виправний, тюремний.

Специфіка об'єкта пізнання, обумовлена складним ха­рактером питань, пов'язаних із процесами корекції засу­джених, своєрідність методів вивчення їхньої особи­стості і психічних процесів, що відбуваються в період відбування покарання, розгляд інструментів вивчення особистості засудженого і методів виховного впливу ста­ли підставою для виділення окремої галузі юридичної психології — пенітенціарної психології.

Сьогодні в структурі Державного департаменту України з питань виконання покарань 180 установ, у тому числі 131 виправна колонія, з яких 12 — для утримання жінок, 11 виховних колоній для неповнолітніх і 33 слід­чих ізолятори. На 1 січня 2003 р. у виправних колоніях перебувало 192,3 тисячі осіб, з яких 147,5 тисячі — у ви­правних установах, 41,1 тисячі осіб — у слідчих ізолято­рах.

Найбільший інтерес для дослідників у сучасних умо­вах становлять ті проблеми пенітенціарної психології, що стосуються особи засудженого, його психологічних і кримінологічних характеристик, станів, пов'язаних з ізоляцією від суспільства, його ставлення до вчиненого, своєї вини, вироку (справедливий, несправедливий). Важливе значення має також вивчення питань форму­вання формальних і неформальних колективів засудже­них, так званих мікрогруп, з різною соціальною і кримі­ногенною спрямованістю, закономірностей їх утворення, позитивного або негативного впливу на осіб, які входять до їх складу. Особливе місце у пенітенціарній психології посідають питання розробки методів психологічного впливу на засуджених і його різних форм стосовно окре­мих осіб або мікрогруп, їх ефективності.

З огляду на це не можна не зазначити зрослу акту­альність проблеми навчання кадрів педагогів, юристів, психологів, які відповідно до специфіки своєї діяльності виконують трудові функції в установах з виконання пока­рань. Нині ці установи відчувають гостру потребу в спеціа­лістах, які мають професійні знання у галузі педагогіки, етики, психології, що вкрай негативно впливає на рівень і методи виховної роботи з засудженими. Це виражається в обранні традиційних, малоефективних форм впливу на них, зокрема залучення до праці, навчання, виконання ок­ремих громадських функцій. Йдеться не про заперечення цих форм, а про обрання в них таких варіантів впливу на засуджених, які можуть привести до оптимальних резуль­татів. Навіть обрання форми праці за ступенем ваги, харак­тером виконуваних дій (праця чоловіча і жіноча), результа­тами виконання завдань (необхідних заохочень) дає мож­ливість варіювати методи трудового впливу, обираючи з них найбільш результативні.



Форми роботи передбачають і урахування спрямова­ності особистості. Так, виконання роботи, що не становить жодного інтересу для засуджених, справляє негативний психологічний вплив на них і, як наслідок, призводить до слабкого трудового і виховного ефекту. Обрання об'єкта ви­робничого випуску також може справляти різний виховний вплив. Жінки, які відбувають покарання, віддають перева­гу «жіночій» праці. Зокрема, як свідчить практика, продук­тивність їхньої праці підвищується, якщо вони шиють шкільну форму для хлопчиків і дівчаток, і різко знижу­ється, коли виробниче замовлення своїм об'єктом має виго­товлення робочих рукавиць, брезентових фартухів тощо.

Різні форми впливу на засуджених становлять систему методів, що сприяють їх підготовці до майбутнього життя на волі. Є необхідність створення у засуджених позитивної структури потреб і основи для подальшого розвитку у них позитивної структури зв'язків, формування підстав для сприйняття позитивного соціального досвіду.

Соціально-психологічна адаптація засудженого від­бувається в результаті впливу на нього комплексу психолого-педагогічних методів, що стимулюють сприйняття особою високих соціальних цінностей, розгляд їх як власних установок, що дають змогу у майбутньому здій­снювати свою діяльність у вільному суспільстві. Йдеться про формування соціально адаптованої поведінки особи засудженого. Найбільш важливими у цьому аспекті є відхід від шаблонів, індивідуалізація в обранні і застосу­ванні методів виховного впливу.

Без розробки таких методів і активного їх впровад­ження процеси виховання втрачають будь-яке значення. Цю обставину відмітили як психологи і педагоги, так і вчені, що досліджують специфічні методи впливу на засуджених у процесі відбування ними покарання.

Отже, методи виховного впливу належать до змісту пені­тенціарної психології поряд із психічними закономірнос­тями особи засудженого. Виходячи з викладеного, пенітенціарну психологію можна визначити як галузь юридичної психології, що досліджує закономірності психічної діяльності особи, яка відбуває покарання, а також можливості її ресоціалізації (відновлення раніше порушених соціальних якостей).



Пенітенціарна психологія використовує досягнення інших галузей психології. Найтісніше вона пов'язана з психологією праці, дані якої використовуються для дослідження психологічних чинників, що впливають на виховання у засуджених працьовитості, підвищення продуктивності праці, обрання виду і характеру вироб­ництв, що становлять виховний вплив. Зв'язок пені­тенціарної психології з інженерною психологією дає змогу визначати шляхи реконструкції виробництв, у яких працюють засуджені, і обирати оптимальні з них. Психологія мистецтва дає можливість використовувати у процесі виховного впливу дані про вплив естетичних цінностей на розвиток і становлення особи, зокрема таких її потреб, які визначають ресоціалізацію особи­стості, пробуджуючи моральні, гуманні її риси. Пенітен­ціарна психологія також пов'язана з загальною і соці­альною психологією. Із загальної психології викори­стовуються дані про емоції, стреси, фрустрації, психо­логічні показники темпераменту і характеру, вольові прояви, реакції на подразник як основи формування методів індивідуального впливу на засуджених. Дані ж соціальної психології, що стосуються формування наст­роїв і почуттів різних соціальних груп (формальних і не­формальних), застосовуються для дослідження зако­номірностей формування настроїв і почуттів колективів засуджених, у тому числі окремих мікроколективів, у праці і побуті, психологічних основ групових злочинів, масових конфліктів, що дезорганізують діяльність уста­нов з виконання покарань.

До основних напрямів досліджень у галузі пенітен­ціарної психології належать: а) вивчення закономірно­стей зміни психіки засудженого, розвитку його особистісних якостей і мотивів поведінки з метою визначення впливу на його свідомість чинників, пов'язаних з ізо­ляцією від суспільства; б) дослідження морального впли­ву на засудженого кримінального покарання як чинника, що ганьбить людину, вивчення психічних станів засудже­ного, викликаних усвідомленням вини або невинуватості, з метою створення необхідних умов для його адаптації; в) дослідження психологічних особливостей засуджених, обумовлених їхнім віком, життєвим досвідом, національ­ною належністю, видом злочинної діяльності і покаран­ням, з метою розробки методів формування колективів за­суджених і видів виховного впливу; г) розробка групових та індивідуальних методів психолого-педагогічного впли­ву з метою найбільш ефективної корекції засуджених.

Вирішення названих завдань не є чимось раз і на­завжди даним, застиглим, воно набуває нових напрямів і форм, обумовлених специфікою установ з виконання по­карань, а також результативністю теоретичних положень і методик, впроваджених у практику їхньої діяльності.

Комплекс проблем, що належать до предмета пені­тенціарної психології, вивчають за допомогою традицій­них, прийнятих у психології методів, які специфічно відображаються в об'єктах дослідження. У пенітенціар­ній психології найбільш поширені методи вивчення осо­би засуджених, що мають на меті отримання інформації щодо виховного впливу на них. До таких належать мето­ди спостереження, експерименту, бесіди, незалежних ха­рактеристик, анкетування, аналізу результатів діяльно­сті, причому сутність кожного методу визначається вико­нуваними функціями.

Метод спостереження полягає у планомірному, сис­тематичному, цілеспрямованому сприйнятті фактів у діяльності установи з виконання покарань (засуджених і вихователів) з метою вивчення природи і розвитку вихов­ної діяльності. Спостереження охоплює діяльність засуд­жених і осіб, які здійснюють у різних формах виховні функції. Наукове спостереження передбачає не лише обрання відповідного об'єкта, а й чітке розроблення його методики, що поєднує планування, техніку спостережен­ня, способи фіксації результатів. Спостереження пов'я­зане з вивченням різних форм виховного впливу — праці, навчання, лекцій тощо, причому впливу на поведінку осіб, які включаються у сферу спостереження (виховате­ля і засуджених). Результати спостереження аналізують­ся й узагальнюються.

Метод експерименту застосовується для вивчення чинників, що впливають на характер кримінально-ви­правної діяльності. Мета наукового експерименту в пенітенціарній психології — перевірка ефективності психолого-педагогічних методів виховання, визначення оптимальності форм праці, що обираються, організації на­вчання, з'ясування причин утворення неформальних груп засуджених, найбільш ефективних (можливих) форм організації їхніх колективів. За своїм характером експеримент є науково поставленим дослідом, що має конкретну мету і проводиться у певних умовах за спеціально розробленою методикою. Він може бути обме­женим (у межах бригади) чи широким (у межах загону, колонії), а за часом здійснення — коротким або трива­лим. Найбільш прийнятними формами експериментів можуть бути такі, що пов'язані з перебудовою роботи ус­танов з виконання покарань і переведенням їх на загоно­ву систему, запровадженням нових видів виробництва, найбільш ефективних методів виховного впливу на засу­джених тощо. Проведення експерименту потребує ретельної підготовки, визначення основних параметрів, а також методів фіксації. Звичайно експеримент вимагає повторного відтворення з метою одержання матеріалів для порівняння.

Метод бесіди спрямований на одержання необхідної інформації шляхом проведення співбесіди за певною про­грамою. Бесіди можуть бути груповими або індивідуаль­ними і своїм об'єктом мають засуджених, вихователів, педагогів, інструкторів виробничого навчання — залеж­но від характеру відомостей, що з'ясовуються. Звичайно бесіда поєднується з методом спостереження, в єдності вони дають більш достовірні результати. Бесіда може проводитися також з метою одержання індивідуальних даних про ставлення засуджених до режиму, видів робіт, справедливості призначеного покарання тощо.

Метод незалежних характеристик, як правило, ви­користовується для усебічного вивчення особи засудже­ного, його трудових, соціальних, психологічних показ­ників. Характеристики виходять від різних осіб, що дає можливість скласти досить повне й об'єктивне уявлення про ту або іншу особу. Найбільш широко цей метод вико­ристовується при аналізі ступеня виховного впливу на засудженого, його готовності до життя на волі, виконан­ня соціальних функцій.

Метод анкетування передбачає опитування тієї чи іншої категорії осіб з метою одержання кількісних і якісних даних. Анкети звичайно містять перелік запи­тань, а нерідко і можливих відповідей на них типу «так», «ні» тощо. Варіантність запитань може бути дуже ши­рокою і, як правило, обумовленою групою проблем, аспектів, з'ясування яких є важливим з метою одержан­ня відомостей про ставлення до них груп засуджених. Анкетування не повинно використовуватися для з'ясу­вання даних, які можуть бути отримані шляхом бесіди або спостереження. Розглянутий метод спрямований на більш глибоке ознайомлення зі ставленням засуджених до тих або інших сторін діяльності установ з виконання покарань. Анонімність анкети є необхідною умовою, що забезпечує щирість засудженого, його прагнення висло­вити свої думки. Результати анкетування використову­ються з метою удосконалення діяльності установ з вико­нання покарань.

Метод аналізу результатів діяльності стосовно цілей пенітенціарної психології може співвідноситися з декількома галузями, зокрема з результатами виробни­чої діяльності в установах з виконання покарань, вихов­ної діяльності на рівні засуджених або осіб, які здійсню­ють організаційні і виховні функції. Систематичний, у певних часових межах, такий аналіз може не лише сприяти з'ясуванню негативних і позитивних сторін кримінально-виконавчої діяльності, але і формувати ме­тоди найефективнішого впливу на засуджених з ураху­ванням ситуацій, що виникають у певний період. Аналіз результатів діяльності як метод науки у практичному за­стосуванні повинен бути підпорядкований конкретній програмі, містити значну кількість показників, що ви­ключають дані випадкові і такі, що не відповідають справжньому становищу.


7831614823731437.html
7831666946175386.html
    PR.RU™